Місце
Підвал, техприміщення або ґрунт на випуску з будівлі
Встановлюється на спільному випуску будівлі й приймає стоки одразу від кількох точок. Корпус, патрубки й горловини проєктуємо під відмітки вашої мережі та спосіб відкачування.

Місце
Підвал, техприміщення або ґрунт на випуску з будівлі
Під’єднання
Врізання в наявну лінію за відмітками входу й виходу
Корпус
PP або PE, посилений під тиск ґрунту
Які мийки, ванни й машини під’єднано до лінії та скільки їх.
Діаметр труби та глибина її закладання на вході й виході.
Тип ґрунту, рівень ґрунтових вод, під’їзд асенізаційної машини.
Уточнюємо призначення, розміри та умови експлуатації.
Погоджуємо конструкцію, комплектацію та вартість.
Виготовляємо виріб і перевіряємо якість з’єднань.
Організовуємо доставку та за потреби монтаж на об’єкті.

Коли жир потрібно затримати не біля однієї мийки, а на всьому випуску, жировловлювач ставлять просто на каналізаційній лінії будівлі. Він приймає стоки від кількох кухонних і технологічних точок, гасить швидкість потоку в першій камері, а далі вода проходить під перегородками: жир піднімається до перекриття, важкі рештки осідають на дно. Так захищаються зовнішня мережа, колодязі й септик. Складність тут не стільки в самій ємності, скільки в узгодженні з мережею: відмітки труб, глибина, горловини й вентиляція визначають конструкцію.
У будівлі жировловлювач розташовують у підвалі або технічному приміщенні на рівній підлозі, з доступом згори й окремим виведенням вентиляції. Надворі корпус частіше заглиблюють: так стік не замерзає взимку, а над землею лишаються тільки люки.
Для підземного варіанта треба заздалегідь з’ясувати, чи їздитимуть над ним машини. Від цього залежить, чи знадобиться розвантажувальна плита і які люки ставити на горловини.
Жир із корпусу на каналізаційній лінії зазвичай не вичерпують вручну, а відкачують асенізаційною машиною через горловину, тому до люків потрібен під’їзд. Інтервал відкачування залежить від того, скільки жиру надходить зі стоками, і уточнюється за першими оглядами. Разом із жиром видаляють осад із дна.
Чимало проблем виникає не через корпус, а через рішення, ухвалені до встановлення. Якщо вихідний патрубок опиняється вище за трубу, що йде в мережу, самоплив неможливий і доводиться ставити насос. Якщо до люків не під’їхати, відкачування відкладають, і жир іде далі. Тому схему врізання погоджуємо до виробництва.
Не варто. У фекальних стоках немає жиру, який треба відокремлювати, натомість вони збільшують витрату й забруднюють камери. Корпус доводиться робити більшим, а обслуговування стає неприємнішим. Мережу краще розвести так, щоб через жировловлювач ішли лише стоки кухонного й технологічного обладнання.
Корпус у такому разі кріплять до бетонної плити або пригружують, інакше після відкачування порожня ємність може піднятися. Для цього на корпусі передбачають виступи чи вушка під кріпильні стрічки. Рівень води краще повідомити заздалегідь: від нього залежать і посилення стінок, і спосіб монтажу.
Це доцільно, якщо кухня дає багато жирних стоків. Жир погано розкладається в септику, утворює щільну кірку й згодом заважає роботі поля фільтрації. Корпус ставлять на кухонному випуску до септика, а решту стоків спрямовують напряму. Розмір у побутовому випадку невеликий, але доступ для очищення потрібен однаково.